?

Log in

ПРО НЕЇ

1.

Що ти знаєш про неї? Ім’я і невпевнені рухи?
Їй щоночі сняться моря – і болять у тобі океани.
Чорно-біла любов її – клавіші фортепіано.
А сама вона схожа на зиму, душа її – грудень.

Що ти знаєш про неї? Погляд лякливого звіра?
Вся свобода її – сховатися в слові «назовсім».
А у неї до тебе сліпа, безкінечна довіра.
А у неї до тебе лірика, схожа на осінь.

І коли їй у ребра впираються безліч маршрутів,
і коли всі дороги залазять до неї під шкіру,
вона молить про те, щоб ти цілував її тіло,
вона хоче собою твої перехрестя відчути.

Що ти знаєш про неї? Коли починається відстань,
вона все залишає – доросла, неначе утома.
А душа її чиста, неначе вечірня розмова,
ніби музика вітру.

2.

Так стається, що їй випадає палити мости.
Бог у неї спеку і сталь помістив,
і коли бракне кисню,
вона згадує мамине: «Донечко, перерости» –
повертатися пізно.

Їй здається, що тісно і нікуди далі рости,
що життя – божевільня або монастир,
що немає ні віри, ні сенсу, ні сил,
тільки тризна.

Вона звикла ділитися на голоси:
розуміти важливе, шукати у всьому плюси,
і казати, що небо над нею висить
завжди чисте.

Та коли в ній стрічаються Батько і Син,
вона просить, щоб Батько її захистив,
щоб простив винуватцям – і він їм, здається, простив,
як навмисно.

Вона вірить, що все було з тими і з тим,
бо дорога – це часом палити мости
й розсипати намисто…

3.

Жодна самотність не має з нею нічого спільного.
Там, де безліч пунктирів, вона починалась суцільною.
Але часом здавалось, що небо втрачає синь.
І ставало все важче спину тримати рівною.

«Хто ці люди мені, звідки ці імена?
І чому їх відсутність для мене настільки складна?»
Вона звикла миритись з усім, що потрібно знести,
але часом здавалось, що рветься остання струна.

Їй боліло повітря, боліли моря і ліси,
фотознімки, дорожні розмітки, загублені сни.
Аби зрушити з місця вона докладала зусиль –
і дивився Творець, немов це і є глибина.

І мовчала вона, що вже заслужила весни.

Ілюстрація zagrebina

БЛИЗЬКО (з помилками)

Близько не той, хто близько, а той, хто близький.
Тільки ніхто не близький і ні з ким не близько.
Люди ще вірять, що я малолітнє дівчисько –
люди мені пробачають мої помилки.

Так і живемо – тільки мені занизько.
Вкотре підводжу риску під тим, що вже.
Люди ковтають мене, як солодке драже.
Люди вивчають мене, ніби мову англійську.

Сонце до сонця – два сонця, безсоння моє.
В цьому мінливому світі усе перемінне.
Той, хто уміє програти, уже виграє.
Я заплітаю волосся, неначе проміння.

Світ мені світлом, кожен, хто близько – близький.
Світ мені словом, кожен далекий – далеко.
Люди цитують мене як найкращі книжки.
Можна здуріти – як їм зі мною нелегко.

Літо торкається липнем, було-не було?
Близько не той, хто далеко, а той, хто неблизько.
Люди сприймають мене, як сигнал НЛО.
Люди чекають чудес, ніби дами валетів.

В цьому мінливому світі – усе помилки.
Близько не той, хто неблизько, а той, хто близький...

"Просіть - і буде вам дано" Мф. 7:7

і у цій безкінечній тисняві короткозорості
подаруй мені Господи легкості і прозорості
так щоб контури тільки і більше причин для радості
так щоб зовсім ніколи мені не боятися сірості

вбережи мене Боже від заздрості і від злості
заплітай мені рими у вірші і сни у волосся
подаруй мені Боже жменьку своєї милості
так щоб все найчорніше разом з дощами змилося

так щоб я розливалася сміхом безмежно щирим
не боялася чорних котів і людей фальшивих
забувала образи всі що під шкіру в’їлися
так щоб кожного ранку світло в мені роїлося

а коли буде темно і тісно і перемішано
подаруй мені Господи щастя пізнати сильнішого
так щоб контури тільки і більше причин для радості
подаруй мені Господи щастя із ним до старості
Гріх тобі скаржитись – переживи і живи.
Перев’яжи собі римами рани і внутрішні драми.
Наворожи собі тишу нічними містами.
Знай собі ціну – не опускай голови.

Біль тобі шоковий, шок тобі больовий.
Крила твої ламані-переламані.
Йди по асфальту. Не витрачай висоти.
Жоден із них не вартий твоєї пам’яті.

Літо на вулиці – небо тобі на плечах.
Тихо рахуєш «сталося» і «не збулося».
Ламана лінія – щастя в простих речах.
Жоден із них не вартий твого волосся.

Шрами і шифри – ширма тобі з очей.
Кожен прочитаний почерк тобі причина.
Не витрачай доброти на черствих і нечесних.
Це не вітри – це друга твоя половина.

Гріх тобі скаржитись – переживи і живи.
Перев’яжи собі римами рани і внутрішні злами.
Знай собі ціну. Ти ж бо донька Світлани.
Поміж світами в неба світанок новий.

16.06.2015
Хтось тебе по шматочках виймав-не виймав, але вийняв –
і більше не любиться.
І тепер тобі ночі не пишуться, дні не римуються.
І не сила, не слабкість, а втома тобі по хребту.
Бо хотілось не тиші, не тилу, не тіла, а захисту.

Хтось до тебе мовчав-не мовчав, але змовчав –
і більше не мріється.
І тепер тобі люди-не люди, а Харків і Вінниця.
І не тиша, не галас, а втома тобі по хребту.
Бо хотілось насправді не слова,
а захисту.
Те, що ви будували роками, може бути зруйноване в одну мить –
все одно будуйте (Мати Тереза)


Так виводиш себе з цього стану зими –
з викликом,
а тобі починається сніг – відрами,
а тобі починаються сни – титрами,
а тобі починається мир – війнами.

А тобі починаються дні – тижнями,
а у тебе вгрузають вітри – іклами,
а на тебе сторонні очима хитрими,
а тебе перехожі штовхають ліктями.

І гортаєш, як стрічку новин –
витримай.
По тобі електричний розряд – виживи.
А на тебе стурбовані лиця – літрами.
А в тобі розчиняється крик – тишею.

І здригаєшся раптом, що все це тобі звичкою:
ці будинки, ці рухи, ці пальта, ці дні коричневі.
А в тобі розливається небо – річкою,
А в тобі безкінечна любов вистигла.

Так виводиш себе з цього стану зими –
зрештою,
відчуваєш себе на кілька морів старшою.
А в тобі починається Бог - ніжністю.
А тобі посміхаються люди –
першими.
***
Світ так вибрав і вирішив – жити тобі в цей час.
Ворожити на мир і війну, на обійми-набої.
Світ дорослий і мудрий, він знається в цих речах.
Береженого Бог береже. Бережи свого Бога.

Світ так вибрав і вирішив – рухатись по кривій:
хоронити хоробрих, писати «хороші новини»…
Пробачай, доки зможеш. Люби, доки поруч живі.
І цілуй, і цінуй, бо ніхто з нас нікому не винен.

Світ так вибрав і вирішив – чим ти тепер дорожиш?
Терези похитнулись, забувай, забувай неважливе…
Тільки небо і крила – і відблиск чиєїсь сльози.
Пробачай, доки зможеш. Люби, доки вистачить сили.

(січень 2015р.)

Aug. 9th, 2014

І якщо тобі раптом важливо – мені все одно.
Все, що тягне на дно, викидаю як зношені речі.
Всі «давно» і «недавно», коли я плила проти течій.
Ти змілів як потік. Я настоялась ніби вино.

09.08.2014
Бачиш, небо, я  далі мудрішаю –
погляд глибше і спину рівніше.
Замалюй мені шрами і тріщини
і відріж те, що сталось раніше.

Як ріка виростає у річище,
як дорога триває нерівною,
навіть з ранами і порізами
я тобі довіряю все рівно.

17.07.2014

z_07739a75

малюнок Оксани Боровець

Jul. 8th, 2014

Так ми росли і виросли – ніби на дереві сливи.
Небо нас сонцем палило і поливало зливами.
Так ми жили і вижили – стали комусь важливими.
Все з нами буде добре. Все у нас буде щасливо.

07.06.2014